Архівні документи, свідчення учасників та очевидців подій про діяльність Переспівського та Рожищенського відтинків Армії Крайової (криптоніми «Стохід», «Коло») Ківерцівського округу АК у 1942-1944 роках ламають стереотипи тих дослідників, які вважають, що повсюдно на Волині польське населення від початку антипольських акцій УПА під проводом ОУН (Б) було цілком беззахисним, що напади поляків у відповідь були рідкісним, та що в усіх гмінах колишнього Волинського воєводства жертви мирного польського населення переважали жертви українського.
Особливості утворення Переспівського та Рожищенського відтинків АК
Згідно з даними Йозефа Туровського, перші дії польського підпілля на території Рожищенського відтинку Армії Крайової (криптонім «Коло») Ківерцівського округу АК зафіксовано вже наприкінці червня 1941 року, коли Макарій Кавецький («Марцін») створив кількаособову групу, яка займалася збором на фронтових полях зброї та боєприпасів.
Власне конспіраційну працю у рамках АК зініціював у Рожищах під кінець 1942 року місцевий вчитель, підпоручник Ян Гарчинський («Гриф», «Лама»), який, працюючи на заготпункті зерна, через особисті контакти з рільниками поширив діяльність організації на довколишні села. Навесні 1943 року підпоручник «Лама» укомплектував у Рожищах штаб відтинку АК «Коло». Водночас по селах та колоніях було утворено підвідтинки, якими стали керувати досвідчені підофіцери. Так, на чолі підвідтинку Єлизаветин-Ретівка-Василівка-Вишеньки став Йозеф Цихус («Орел»), на чолі Ситарівки – Вацлав Енгельгард («Сосна»), Валер’янівки – Міхал Гловацький, Катеринівки-Олександрівки-Бейнарівки – Галковський («Вихор») та Адам Вільчевський («Тигрис»), Кременець-Михалин-Французи – Янковський («Лис»), Слободарки-Геленівки – Станіслав Танський («Бетон»), Кирилюхи – Владислав Халостовський. [1; s. 97]
Владислав і Єва Семашки до цього переліку додають ще Вовнянку (комендант Антоній Росковинський), [2; s. 615] Катеринівку-Ольганівку (комендант Кароль Барановський), [2; s. 606] але не підтверджують існування пляцувки АК у колонії Кирилюха. [2; s. 607]
Переспівський відтинок АК (криптонім «Стохід») очолив Ієронім Новаковський («Лех»). [1; s. 93] До нього входили села Переспа-Мар’янівка-Богушівка. [1; s. 97] Крім цих населених пунктів, до цього відтинку АК Владислав і Єва Семашки зараховують ще й колонію Емілін. [2; s. 610]
Як свідчать опубліковані документи і покази на допитах учасників подій, обидва відтинки АК формувалися одночасно не лише як підпільні з метою організації повстання проти німецьких окупантів, але і як самооборонні збройні пляцувки на виконання наказу №2 коменданта Волинського округу АК Казимира Бомбінського («Любоня»), що був виданий не пізніше 22 квітня 1943 року. Саме це число стоїть на звіті коменданта округу ЗВЗ (Звйонзек Валькі Збройней) - АК Волинь головному коменданту АК, де міститься цей наказ. [3; s. 71]
Гадаю, тут варто процитувати основні пункти його, аби очевидною була специфіка творення самоборонних пляцувок у Рожищенському районі. Зокрема, у ньому сказано:«Ось уже два тижні поляки Волині зазнають варварських мордів, які здійснюють на цілих родинах українські різуни […]
Зрозуміло, що не можемо лишатись байдужими до гвалтувань і мордів українцями наших родичів, які не щадять ані жінок, ані дітей навіть садиб, які палять[...] У зв’зку з цим наказую: а) Волинська самооборона, що самостійно твориться на теренах, які перебувають під загрозою, унеможливила або щонайменше утруднила подальші напади різунів. На керівників усіх рангів покладаю обов’язок узяття в свої руки ініціативи з організації самооборони, не деконспіруючи своїх організаційних зв’язків[...] б) Забороняю використовувати методи, які використовують українські різуни. Не будемо у відповідь палити українські садиби чи вбивати українських жінок і дітей. Самооборона повинна боронитися перед нападниками або атакувати їх, залишаючи людей і їхні пожитки у спокої. в) Забороняю в самооборонних акціях будь-яку співпрацю з німецькою владою. Не можна за миску сочевиці з метою озброєння вступати до міліції, усіляких варт чи служб під німецьким командуванням. Дозволено і навіть рекомендовано добувати у німців зброю, але у незалежний спосіб, коли дозволяють обставини. г) Забороняю співпрацю із совєтськими партизанськими відділами». [3; s. 71-72]
Слід сказати, що практичне виконання цього наказу, принаймні на відтинку АК «Коло», мало свої особливості. Ось як про них розповідає на допиті комендант пляцувки Єлизаветин-Ретівка-Василівка-Вишеньки Станіслав Цихус, який фігурує у польських дослідженнях як заступник коменданта цієї ж пляцувки під псевдонімом «Дуб»: «У березні чи у квітні 1943 року поліція, яка складалась виключно із жителів місцевого українського населення, звідки пішла назва «українська поліція», - розбіглась. Українські націоналісти або, як у нас їх тут називають – бандерівці стали нападати на польське населення і знищувати його. Тоді під виглядом того, що все робиться для захисту поляків, німецька поліція СД у м.Рожище організувала поліцію, весь склад якої був тільки з поляків, у зв’язку з чим вона одержала назву «польської поліції». Одночасно з цим у сільській місцевості, в селах, де переважало польське населення, німці створили так звані пляцувки. Коменданти пляцувок виділялись самим населенням даного населеного пункту з числа осіб, що добре знали військову справу, які потім затверджувались шефом СД.
Запитання: Які завдання ставилися перед пляцувками?
Відповідь: Шеф СД Шуберт казав, що пляцувки створені для самооборони польського населення від бандерівських банд [...]
Запитання: Звідки пляцувки одержували зброю?
Відповідь: Зброю для пляцувок видавав шеф СД Шуберт. Такий був порядок, що тільки він, а не хтось інший видавав зброю. Крім цього, не заборонялось, якщо хто-небудь з учасників пляцувки сам якимось чином дістане зброю, потрібно було тільки її зареєструвати у шефа СД Шуберта.
Пам’ятаю, як наприкінці 1943 року я особисто у Шуберта одержав 5 гвинтівок». [4; арк. 31-34]
Звичайно, наведена інформація, добута енкагебістами примусовими методами, не може претендувати на цілком об’єктивну, зокрема, щодо жорсткого підпорядкування пляцувок АК німецькій службі безпеки СД. Цьому, наприклад, суперечать свідчення очевидців подій, польські дослідження. Так, житель села Малинівка (Богушівка) Назарчук Микола Іванович, батько якого працював залізничником на станції Переспа, розповідає, що німці не пропустили на залізничному переїзді багато польських підвод, які рухалися на акцію у їхнє село 13 грудня 1943 року із пляцувки Переспа. [5]
Владислав і Єва Семашки також стверджують, що німці з охорони залізничної станції Переспа і охорони мостів на меліораційному каналі відкривали вогонь, чим перекрили дорогу самообороні Переспи, яка хотіла прийти на допомогу своїм співплемінникам із Мирославки. [2; s. 609]
Однак вважаю, що повністю ігнорувати інформацію, одержану на допитах, також не можна Тим більше, якщо її підтверджують інші джерела. Це, зокрема, стосується співпраці пляцувок АК та Кресової Самооборони із німецькими окупантами щодо забезпечення їх зброєю. Так, згідно з даними польських дослідників Владислава і Єви Семашків, із села Пшебраже було направлено делегацію до крайсляндвірта Єске у Ківерці з просьбою про виділення зброї для оборони перед «лісовими бандами», у результаті чого отримано 15 карабінів; [2; s. 650] самооборона Панської Долини одержала від гебітскомісара міста Дубна дозвіл на 6 карабінів; [2; s. 92] поляки, що входили до самооборони села Стахівки Володимирецького району Рівненської області, також одержали від німців кілька карабінів; [2; s. 803] німці з Володимирецького гарнізону Рівненської області дали кілька карабінів польським учасникам самооборони у колонії Прірва, зажадавши навзамін спалення села Дубівки, розташованого неподалік від Володимирця, звідки упівці обстрілювали містечко;[2; s. 803] крайсляндвірт містечка Сенкевичівки Луцького району Леопольд Гампель видав дозвіл на зброю групі чоловіків, які вже здобули трохи неї самотужки, так було створено місцевий відділ самооборони. [2; s. 547]
Про те що німці не перешкоджали озброєнню поляків у Рожищенському районі свідчив на допиті і член аківської пляцувки Єлизаветин-Ретівка-Василівка Мечислав Мацьонжик: «Якщо хтось із жителів (поляків –І.О.) самостійно де-небудь здобував гвинтівки, знаходив або купував у мадярських солдатів, то німці цьому не протидіяли, а лише вимагали обов’язкової реєстрації цієї зброї». [4; арк. 80]
Відтак 10 пляцувок АК у Рожищенському районі, а точніше – у гміні Рожище налічували не менше 300 озброєних членів самооборони. Зокрема, за даними Семашків, самооборона Рожищ налічувала 130 осіб, [2; s. 612] збройна група Копачівки – 30 осіб, [2; s. 607] Єлизаветина – 25 багнетів, [2; s. 606] Валер’янівки -20, [2; s. 614] Василівки -20, [2; s. 614] Ситарівки -20, Слободарки -18, [2; s. 613] Переспи - 15-18. [2; s. 614] Хоча Йозеф Туровський пише, що заступник коменданта останньої Здіслав Дия («Зух»), працюючи залізничником, забрав зі складу у Луцьку понад 20 карабінів і чималий запас амуніції, кілька карабінів передав у Переспу Сайковський з Рожищ, два ручних кулемети витягли зі Стиру, які після очищення виявилися цілком справними. [1; s. 97] Тобто наведений перелік зброї вказує, що у Переспі членів самооборони було чи не удвічі більше від тих, про які пишуть Семашки. Встановити кількість самооборонців у селах Кременець-Михалин-Французи, Катеринівка-Ольганівка та Вовнянка не вдалося.
Початок антиукраїнських винищувальних акції польської поліції та пляцувок АК
Опрацьовані мною архівні матеріали, свідчення очевидців подій та меморіальні написи вказують на те, що перші антиукраїнські акції польської поліції та пляцувок АК у Рожищенському районі, під час яких постраждали мирні українці, відбулися наприкінці квітня – початку травня 1943 року і кваліфікувати їх як відплатні дуже важко.
Владислав і Єва Семашки, посилаючись на свідчення вояків 27-ї Волинської дивізії піхоти АК, пишуть, що нібито на території Рожищенського району першими були дві антипольські акції місцевих боївок УПА у квітні 1943 року. Це напад на колонію Озерце (гміна Княгинек), де вбито лише Йозефа Вінтера із сином і дочкою, [2; s. 565] та наскок на село Слободарку, в якому розміщувалась пляцувка АК, де загинуло четверо поляків, серед яких комендант самооборони Танський. [2; s. 613] Слід сказати, що і перше, і друге повідомлення Семашків базуються на уривчастих свідченнях лише однієї особи. Аківець, що розповідає про події у колонії Озерце, наприклад, не пояснює, де захоронені жертви нападу, чому упівці напали лише на одну польську родину? Крім того, у найповнішому списку мешканців колонії, який подає сайт «Strony o Wolyniu», відсутнє прізвище Вінтер. [6]
Автор повідомлення про наскок боївки УПА на Слободарку, також не каже про місце захоронення жертв, не пояснює причини відсутності опору місцевої пляцувки АК нападникам. Відтак, цілком справедливою може бути версія дослідника Івана Пущука, який стверджує, що у Слободарці четверо поляків, в тому числі і комендант пляцувки Танський, загинули не у результаті нападу упівців, а у міжособистому з’ясуванні стосунків. [7; c. 150-151]
Ще у Семашків знаходимо розповідь про вбивство українцями у селі Уляники-ІІ 13 квітня 1943 року вчительки Целіни Колибської та Станіслави Дашкевич. [2; s. 565] Однак в інших джерелах підтвердження цього факту нема. Зокрема, на сайті «Strony o Wolyniu» у переліку прізвищ мешканців Уляників відсутнє прізвище Колибська. А серед членів родини Дашкевичів немає нікого з постраждалих від українців. [8]
Дослідник Іван Пущук на підставі свідчень мешканців села Уляники стверджує, що і Ц.Колибську, і С.Дашкевич вночі забрала із собою польська самооборона. [7; c. 204]
Дещо ширшу джерельну базу маємо про травневі антипольські акції УПА. Зокрема, Владислав і Єва Семашки, посилаючись на звіти вояків 27-ї Волинськщї дивізії піхоти АК, що зберігаються в Архіві головної комісії з розслідувань злочинів проти польського народу ІПН, зазначають: «У квітні 1943 року Йозеф Цихус (комендант пляцувки Єлизаветин-Ретівка-Василівка-Вишеньки –І.О.) встановив контакти і досяг порозуміння у навколишніх українських селах Звози (гміна Ківерці), Тарноволя, Топильне, Володьківщина (усі у гміні Рожище), у результаті чого українці мали відмовитися від нападів на поляків. Незабаром це порозуміння українська сторона зламала (дивись села Катеринівка, Ольганівка, Тарноволя, Топильне – усі у гміні Рожище)». [2; s. 615] У статтях про Катеринівку та Ольганівку, справді, сказано, що напад на них відбувся з 7 на 8 травня 1943 року.[2; s. 607,610] Однак прізвища жертв подаються лише із села Катеринівки. У статті про село Ольганівку лише зазначається, що місцева самооборона чинила опір упівцям, і їй на допомогу прийшла група самооборони з Єлизаветина під керівництвом Станіслава Цихуса («Дуба»). [2; s. 610]
У розповідях про колонію Тарноволя та село Топильне відсутня конкретика про дати нападу та жертви. [2; s. 614]
Про те, що на село Катеринівка було здійснено антипольську акцію, стверджує огляд крайового проводу ОУН на ЗУЗ суспільно-політичних подій на Луччині: «6.V. (Рожищенський район) спалено польську колонію Катеринівку. Вбитих 22 особи, ранених 35 осіб». [8; арк. 9]
Незважаючи на те, що в антипольській акції на Катеринівку, де польськими дослідниками встановлені імена та прізвища 27 жертв, брали, за словами Семашків, українці із сіл Рудня (гміна Рожище), Звози та Бодячів (гміна Ківерці), [2; s. 615] перші антиукраїнські акції поляки зорганізували зовсім не проти них.
Згідно з травневим 1943 року оглядом оунівського підпілля суспільно-політичних подій на Луччині, «в Рожищенському районі ляхи, перебравшись за гестапівців – 5 осіб, 10.V. їздили на пацифікацію до с.Башів (Башової - І.О.), під час облав вбили 3-х українців». [8; арк. 8] Про те, що у травні 1943 року поляки вбили Данилова Сергія, Дем’янчука Василя та Самчука Григорія свідчать старожили села Дем’янчук Петро Герасимович 1929 року народження, [9] Дем’янчук Володимир Тимофійович 1934 року народження, [10] написи на надгробках закатованих на кладовищах у місті Рожище [11] та у Башовій. [12]
З розповідей очевидців подій вдалося встановити імена та прізвище ще трьох мешканців села, які загинули від рук поляків із пляцувки АК Копачівка наприкінці січня 1944 року. Так, Дем’янчук Володимир розповідає: «25 січня 1944 року поляки палили Манево, Ужову і Башову. Забили двох старих дідів: сліпого Лук’яна та глухого Тимоша Мусійчуків, рідних братів». [10] «Федчук Дмитро, - каже Дем’янчук Петро, - вибіг із села у поле, там його застрелили». [9]
Владислав і Єва Семашки також зазначають, що 27 січня 1944 року на сигнал про громадження упівських сил навколо Башової туди із Копачівки вирушав відділ самооборони з метою недопущення атаки на Копачівку. [2; s. 615]
Ще одне повідомлення оунівського підпілля з травневого 1943 року огляду подій твердить: «12.V. в с.Навіз ляхи зробили наскок, побили 133 осіб»(!?). [8; арк. 8] Про те, що це був перший напад на село і вчинили його поляки з пляцувки Геленівка (нині Оленівка), стверджує свідок подій Ганна Гандзюк 1926 року народження. [13] Ще один старожил села Навіз Роман Матвійчук 1932 року народження зазначає, що озброєні нападники були у цивільному одязі. [14]
Водночас слід сказати, що результати обстеження місцевого цвинтаря, написів на надгробках та опитування свідків спростовують оунівське повідомлення про 133 жертви цього нападу. Насправді їх було 10, серед яких – дівчата і жінки Денисюк Їгоня (19 років), Ковальчук Ганна (16 років), Матвійчук Акулина (33 роки), Хмелюк Агафія. [13] [14]
Всього з рук поляків під час кількох нападів на Навіз загинуло 27 осіб, імена та прізвища яких вдалося встановити. Ще 9 осіб, відомих за прізвищами та іменами, загинули з рук німців та поляків 15-16 червня 1943 року. [13] [15; арк. 8]
Написи на надгробних хрестах жертв першого польського нападу Ковальчука Захара [16] та Денисюк Їгоні [17] також ставлять під сумнів повідомлення крайового проводу ОУН на ЗУЗ про дату першої антиукраїнської акції на село Навіз. На обох хрестах чітко зазначено число та місяць загибелі жертв: 29 квітня 1943 року. На надгробках інших жертв першого польського нападу число і місяць загибелі не вказано.
Напади пляцувок АК на українські села були регулярними і тривали до лютого 1944 року
Віднайдені джерела свідчать, що у травні 1943 року кількість антиукраїнських акцій у Рожищенському районі перевищувала кількість антипольських. Як свідчить огляд крайового проводу ОУН на ЗУЗ суспільно-політичних подій на Луччині, у Рожищенському районі, крім вищеназваних, поляки здійснили наскоки на села Духче (12.05.43), де вбили дві особи, серед яких і кущового. У Рожищах (11.05.43) заарештували 4 особи, між ними директора банку і директора кіна, крім того, розстріляли двох людей.
Після акції УПА на фільварок в с.Ясенівка німці і ляхи заїхали до с.Вітоніж (18.05.43), вбили 14 осіб і спалили 6 господарств. [8; арк. 8] Факт цього нападу підтверджують старожили села Бондар М.Є., Воробей (Ткачук) А.С., Ярмолюк (Савчук) Є.М., [18] а також написи на надгробках жертв біля місцевої церкви. [19]
У червні 1943 року поляки продовжували свої ганебні справи: «В перших днях червня перевели ряд арештувань. В Рожищах арештували заступника посадника міста і заступника голови району. В с.Рудки (Рудка Козинська – І.О.) арештували трьох чесних українців, але на прохання місцевих ляхів випущено (ляхи були застрашені, що їм за це буде кінець). В с.Підлісцях (Підлісках –І.О.) вбили одного українця за старі особисті порахунки. В с.Любчі арештували 4 особи.
Скрізь роблять ревізії документів. По дорозі до міста ставлять варту, одна варта перевіряє і забирає документи, друга варта ловить і арештує кожного, хто не має документів. Скільки арештовано невідомо. 20.VI. в с.Копачівка арештували 5 осіб». [15; арк. 7]
«29.VI. о год 1-й ночі з руки польської засідки загинув командир загону друг Касян (Жовнірук Василь із села Рудка Козинська – І.О.). Цього ж самого дня відбувся величавий похорон при співучасті духовенства і понад 1000 громадянства». [15; арк. 11]
В огляді за липень 1943 року зазначено: «Німці з ляхами і мадярами почали сильні акції винищення. 9.VII. ця татарва 60 осіб тричі робила наскок на села Рудка (Рудка Козинська –І.О.), спалила 72 хати, вбили 11 осіб. 10.VII. – ляхи хотіли знищити с.Мільськ (Мильськ - І.О.), але УПА дала відсіч, спаливши тільки 3 хати, в пізніших днях вбили 3 особи. 19-20.VII.ляхи і німці окружили і спалили м.Соколь. (Сокіл –І.О.) Жертви і знищення поки ще не відомі». [15; арк. 15]
«В Рожищенському районі ц.м. (серпень 1943 року - І.О.) ляхи й мадяри спалили до 300 господарств, вбиваючи при тому 17 людей». [20; арк. 7]
«9.ІХ. в с.Тристень напли ляхи. Господарства не палили ніби з наказу німців і не стріляли людей тільки різали і рубали. Які наслідки невідомо.
24.ІХ. на с.Луків напали перед світом ляхи з Рожищ і, окруживши село, почали свій дикунсько-бандитський грабіж. Страшенно пограбували село, попалили кілька будинків та замордувавши 17 людей – селян, взялися огидні мерзотники до руйнування нашої святості Могили-памятника. На ляхів напав відділ УПА. Розгорівся бій. Ляхів відперто, які, втікаючи в розполосі, лишили на полі бою свого головного командира. По нашій стороні трьох легко ранених». [15; арк. 43]
Тривали напади польської самооборони на українські села і в жовтні 1943 року. Так, за розповідями очевидців із села Вічині, криваву бійню поляки влаштували тут 31 жовтня, якраз на свято Апостола Луки. Нелюди нищили вічинців цілими родинами. Так, вони вбили Яручика Василя, його дружину Тетяну, дочок Ярину, Надію, Феодосію та Людмилу, Ващука Марка, дружину Анастасію та сина Миколу, Губій Надію та її брата Мефодія. [21] [22] [7; арк. 43]
Кривавим для мешканців Рожищенського району був і місяць грудень. Так, 13 грудня пляцувка АК Переспа атакувала села Богушівку (нині Малинівка) та Мар’янівку Богушівську, де загинуло 26 українців, у тому числі діти жінки старики. [23] [24] [25] [26]
Тривали напади польських пляцувок АК і в січні 1944 року. Так, на Різдво партизанські відділи АК атакували село Вітоніж. Загинуло 10 мирних жителів, прізвища яких вдалося становити. [27]
На Різдво-Водохреща пляцувка самооборони АК із села Копачівки здійснила акція на село Уляники, де під час кількох нападів з рук поляків загинуло 17 українців, прізвища яких вдалося встановити. [28]
Через тиждень після Водохрещ польська самооборона Копачівки атакувала Тростянку, [29] Ужову, Башову. [10] У Тростянці з рук поляків загинуло 18 українців, відомих за прізвищами, [29] в Ужовій – четверо, [30] [31] у Башовій – троє. [9][10]
29 січня партизанські відділи АК поручників Міхала Фіалки «Сокола» та Владислава Чермінського «Яструба» атакували село Баб’є (Квітневе). [2; s. 631] За кілька наскоків аківців на село тут загинуло 9 мирних мешканців відомих за прізвищами та іменами. [32]
Підсумки
Усього на території дії відтинків АК «Коло» і «Стохід» (переважно гміни Рожище та Щурин) пляцувками АК, партизанськими відділами АК було здійснено напади на 34 населені пункти, де проживали українці, під час яких загинуло 186 мешканців, відомих за прізвищами та іменами. До смерті ще 65 українців, відомих за прізвищами та іменами, причетна польська поліція на німецькій службі.
Згідно із Семашками, на цій же території українці вчинили напади на 37 населених пунктів, де проживали поляки, однак у 5 з них імена жертв їм невідомі. Кількість польських жертв, встановлених поіменно на цій території Семашками, складає 146 осіб.
Джерела та література:
1.Turowski J. Pożoga. Walki 27 Wołyńskiej Dywizji AK. - Warszawa .-1990. – 596.
2. Siemaszko W., Siemaszko Е. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939 – 1945. T. 1. – Warszawa, 2000. –998 s.
3. Filar W. «Burza na Wołyńiu”. – Warszawa.-1997. – 288 s.
4.АУ СБУ Волинської області.-Спр.1113 (Станіслава Цихуса та інших 3 осіб).-328арк.
5.Свідчення жителя села Малинівка (Богушівка) Рожищенського району Волинської області Назарчука М.І. Архів Українського Католицького Університету (УКУ).
6. Ozerce.-[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://wolyn.freehost.pl/miejsca-o/ozerce-07.html
7.Пущук І. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років. Рожищенський і Маневицький райони. – Луцьк.-2009. - 384 с.
8.Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ).-Ф.3833.-Оп.-1.-Спр.-118.-67арк.
9. Відеозапис свідчень жителя села Башова Рожищенського району Дем’янчука П. Г. Архів УКУ.
10. Свідчення жителя села Башова Рожищенського району Дем’янчука В.Т. Архів УКУ.
11. Фотознімок напису на хресті на могилі Данилова С. та Дем’янчука В. у м. Рожище. Архів УКУ.
12. Фотознімок напису на хресті на могилі Самчука Г. у с. Башова Рожищенського району. Архів УКУ.
13. Свідчення жительки села Навіз Рожищенського району Гандзюк Г.Т. Архів УКУ.
14.Свідчення жителя села Навіз Рожищенського району Матвійчука Р.А. Архів УКУ.
15. ЦДАВОВУ.-Ф.3833.-Оп.-1.-Спр.-124.-53арк.
16. Фотознімок напису на хресті на могилі Ковальчука З. у с.Навіз Рожищенського району. Архів УКУ.
17. Фотознімок напису на хресті на могилі Денисюк Ї. у с.Навіз Рожищенського району. Архів УКУ.
18. Свідчення жителів села Вітоніж Рожищенського району Бондар М.Є., Воробей (Ткачук) А.С., Ярмолюк (Савчук) Є.М. Архів УКУ.
19. Фотознімки написів на хрестах на могилах Ясинчука С., Ясинчука В., Шевчука П. у с.Вітоніж Рожищенського району. Архів УКУ.
20. ЦДАВОВУ.-Ф.3833.-Оп.-1.-Спр.-125.-47арк.
21. Свідчення жителів села Вічині Рожищенського району Матящук (Яручик) Г.В., Ващука В.Л., Яручика М.П. Архів УКУ.
22. Свідчення жителів села Вічині Рожищенського району Токар (Матящук) А.П., Яручика А.І., Яручик Л.А.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: https://school-vichyni.jimdo.com
23. Свідчення жителя села Немир Рожищенського району Войтюка Л.М. Архів УКУ.
24.Свідчення жительки села Мар’янівка Богушівська Рожищенського району Зінюк М.І. Архів УКУ.
25.Свідчення жителя села Малинівка (Богушівка) Рожищенського району Назарчука М.І. Архів УКУ.
26. Фотознімок напису на хресті на могилі Антонюка Ф.Г. та Антонюка К.Г. у Малинівка (Богушівка) Рожищенського району. Архів УКУ.
27.Свідчення жителів села Вітоніж Рожищенського району Бондар М.Є., Воробей (Ткачук) А.С., Ярмолюк (Савчук) Є.М. Архів УКУ.
28.Свідчення жителів села Уляники Рожищенського району Стельмащук (Дацюк) Г.Т., Павловської (Арсенич) Н.М. Архів УКУ.
29. Свідчення жителів села Тростянка Рожищенського району Головатої (Сахарчук) М.М., Онищук (Столярчук) Г.В. Архів УКУ.
30.Свідчення жительки села Башова Рожищенського району Дем’янчук (Онищук) Л.Г. Архів УКУ.
31.Свідчення жителя села Залісці Рожищенського району Онищука О.В. Архів УКУ.
32.Свідчення жителів села Квітневе Рожищенського району Ярмолюк(Корнійчук) Г.З., Кравчук (Тимощук) Н.Т. Архів УКУ.
Дослідження проведене у рамках програми «Жертви польсько-українського протистояння 1939-1947рр.», що реалізується ВНЗ «Український Католицький Університет».